Оголеність і сором
Сон про те, що людина перебуває оголеною або погано вдягненою в присутності сторонніх, трапляється і з додатком, що вона анітрохи цього не соромилася тощо. Але сон про оголеність цікавить нас лише тоді, коли в ньому відчувають сором і збентеження, хочуть утекти або сховатися й водночас зазнають своєрідного гальмування: не можуть зрушити з місця й почуваються нездатними змінити неприємне становище. Тільки в такому поєднанні цей сон типовий; ядро його змісту в інших випадках може вступати в найрізноманітніші зв’язки або доповнюватися індивідуальними подробицями. По суті, йдеться про болісне почуття, близьке до сорому: хочеться приховати свою оголеність, найчастіше перемістившись, але зробити це не вдається. Я гадаю, переважна більшість моїх читачів уже опинялася уві сні в такому становищі.
Зазвичай спосіб, у який людина опиняється роздягненою, мало виразний. Можна почути, наприклад: «Я був у сорочці», — але це рідко буває чітким образом; найчастіше відсутність одягу настільки невизначена, що в розповіді передається альтернативою: «Я був у сорочці або в нижній спідниці». Як правило, вада в убранні не настільки велика, щоб пов’язаний із нею сором видавався виправданим. У того, хто носив імператорський мундир, оголеність часто замінюється невідповідним правилам спорядженням: «Я на вулиці без шаблі й бачу, як наближаються офіцери», або «без краватки», або «на мені картаті цивільні штани» тощо.
Люди, перед якими соромляться, майже завжди сторонні, з невизначеними обличчями. У типовому сні ніколи не трапляється, щоб через одяг, який так бентежить самого сновидця, йому зробили зауваження або хоча б звернули на нього увагу. Навпаки, люди тримаються байдуже або, як я міг помітити в одному особливо виразному сні, з урочисто-незворушними обличчями. Це змушує замислитися.
Сором’язливе збентеження сновидця та байдужість людей разом утворюють суперечність, яка часто трапляється уві сні. Почуттю сновидця відповідало б лише те, що сторонні здивовано дивляться на нього й сміються з нього або обурюються ним. Але я гадаю, що цю неприємну рису було усунуто виконанням бажання, тоді як інша під дією якоїсь сили збереглася, і тому обидві частини погано узгоджуються між собою. Ми маємо цікаве свідчення того, що сон у своїй частково спотвореній виконанням бажання формі не дістав правильного розуміння. Він став основою казки, усім нам відомої в переказі Андерсена (84) і нещодавно поетично використаної Л. Фульдою в «Талісмані». У казці Андерсена розповідається про двох шахраїв, які тчуть для імператора коштовне вбрання, нібито видиме лише добрим і вірним людям. Імператор виходить у цьому невидимому вбранні, а всі люди, злякавшись випробувальної сили тканини, вдають, ніби не помічають оголеності імператора.
Але саме такою є ситуація нашого сну. Навряд чи надто сміливо припустити, що незрозумілий зміст сновидіння став спонукою придумати таке вбрання, завдяки якому ситуація, що постає перед пам’яттю, набуває осмисленості. При цьому вона позбавляється свого первісного значення й ставиться на службу стороннім цілям. Але ми ще почуємо, що таке неправильне розуміння змісту сну свідомою мисленнєвою діяльністю другої психічної системи трапляється часто й має вважатися одним із чинників остаточного формування сновидіння; далі, що під час утворення нав’язливих уявлень і фобій подібні непорозуміння — також усередині однієї й тієї самої психічної особистості — відіграють головну роль. І для нашого сну можна вказати, звідки взято матеріал для переосмислення. Шахрай — це сон, імператор — сам сновидець, а повчальна тенденція видає невиразне знання про те, що прихований зміст сну пов’язаний із забороненими бажаннями, які зазнали витіснення. Адже контекст, у якому такі сни з’являються під час моїх аналізів невротиків, не залишає сумнівів, що в основі сну лежить спогад із найранішого дитинства. Лише в дитинстві був час, коли нас бачили недостатньо вдягненими наші близькі, а також сторонні особи, які доглядали за нами, служниці та відвідувачі, і тоді ми не соромилися своєї оголеності (85). У багатьох дітей і в пізніші роки можна спостерігати, що роздягання діє на них радше п’янко, ніж викликає сором. Вони сміються, стрибають, плескають себе по тілу; мати чи інший присутній дорікає їм і каже: «Фу, як не соромно, так не можна». Діти нерідко виявляють прагнення виставляти себе напоказ; у наших краях навряд чи можна пройти через село, не зустрівши дворічного або трирічного малюка, який піднімає сорочечку перед перехожим, можливо, на його честь. Один із моїх пацієнтів зберіг у свідомій пам’яті сцену з восьмирічного віку: роздягнувшись перед сном, він хотів вибігти в сорочці до молодшої сестри в сусідню кімнату й потанцювати, але прислуга йому цього не дозволила. У дитячих історіях невротиків оголення перед дітьми іншої статі відіграє велику роль; за параної марення про те, що за людиною спостерігають, коли вона вдягається і роздягається, сягає таких переживань; серед тих, у кого перверсії збереглися, є група людей, у яких дитячий імпульс перетворився на нав’язливе прагнення, — ексгібіціоністи.
Пояснення сну про оголеність як сну про виставляння себе напоказ.
Це позбавлене сорому дитинство пізніше постає перед нами в спогадах як рай, а сам рай є не чим іншим, як масовою фантазією про дитинство окремої людини. Тому й у раю люди голі та не соромляться одне одного, аж поки не настає мить, коли пробуджуються сором і страх, відбувається вигнання, починаються статеве життя й праця культури. Але до цього раю сон може повертати нас щоночі; ми вже висловили припущення, що враження найранішого дитинства (доісторичного періоду приблизно до завершення четвертого року життя) самі собою, можливо, незалежно від їхнього змісту, прагнуть відтворення і що їхнє повторення є виконанням бажання. Отже, сни про оголеність — це сни про виставляння себе напоказ (86).
Ядро сну про виставляння себе напоказ утворює власна постать, побачена не як постать дитини, а в її теперішньому вигляді, та неповний одяг, який через накладання безлічі пізніших спогадів про недбалий убір або на догоду цензурі виявляється невизначеним; до цього додаються люди, перед якими людина соромиться. Я не знаю жодного прикладу, в якому уві сні знову з’являлися б справжні глядачі тих дитячих сцен виставляння себе напоказ. Адже сон майже ніколи не буває простим спогадом. Примітно, що ті люди, до яких у дитинстві був звернений наш сексуальний інтерес, випускаються в усіх відтвореннях сну, істерії та неврозу нав’язливості; лише параноя знову вводить глядачів і, хоча вони залишаються невидимими, з фанатичною переконаністю робить висновок про їхню присутність. Те, чим сон замінює їх, — «безліч сторонніх людей», яким немає діла до запропонованого видовища, — прямо становить протилежність за бажанням тій одній, добре знайомій особі, перед якою виставляли свою оголеність. До речі, «безліч сторонніх людей» часто трапляється у снах і в будь-якому іншому контексті; як протилежність за бажанням вони завжди означають «таємницю» (87). Можна помітити, як навіть відновлення колишнього стану речей, що відбувається за параної, враховує цю протилежність. Людина вже не одна: вона цілком певна, що за нею спостерігають, але спостерігачі — це «безліч сторонніх, напрочуд невизначених людей».