Сон про дитину, яка горить
Фрагмент оригіналу — CHD01
Серед сновидінь, про які я дізнався з розповідей інших людей, є одне, що нині заслуговує на нашу особливу увагу. Про нього мені розповіла пацієнтка, яка сама почула його на лекції, присвяченій сновидінням; його первісне джерело так і залишилося мені невідомим. Однак зміст справив на цю даму враження, адже вона не оминула нагоди «побачити його слідом», тобто повторити елементи цього сну у власному сновидінні, щоб за допомогою такого перенесення виразити збіг у певному відношенні.
Передумови цього взірцевого сновидіння такі. Батько багато днів і ночей чергував біля ліжка своєї хворої дитини. Після смерті дитини він пішов відпочити до сусідньої кімнати, але залишив двері відчиненими, щоб зі своєї спальні бачити кімнату, де лежало виставлене для прощання тіло дитини, оточене великими свічками. Стерегти тіло доручили літньому чоловікові; він сидів біля нього, бурмочучи молитви. Після кількох годин сну батькові сниться, ніби дитина стоїть біля його ліжка, хапає його за руку й докірливо шепоче: «Батьку, хіба ти не бачиш, що я горю?» Він прокидається, помічає яскраве світло з кімнати з тілом, поспішає туди й виявляє, що старий сторож заснув, а покривала та одна рука дорогого йому покійного обгоріли від свічки, яка впала на них, продовжуючи горіти.
Фрагмент оригіналу — CHD02
Пояснення цього зворушливого сну досить просте і, за словами моєї пацієнтки, було правильно подане лектором. Яскраве світло проникло крізь відчинені двері в очі сплячого й спонукало його зробити той самий висновок, якого він дійшов би наяву: через свічку, що впала, біля тіла почалася пожежа. Можливо, батько й уві сні продовжував побоюватися, що старий сторож не впорається зі своїм завданням.
І ми нічого не стали б змінювати в цьому тлумаченні, якби не додали вимогу: зміст сну має бути множинно зумовленим, а мова дитини — складатися зі слів, які вона справді вимовляла за життя і які пов’язувалися для батька з важливими подіями. Наприклад, скарга «Я горю» могла стосуватися гарячки, від якої дитина померла, а слова «Батьку, хіба ти не бачиш?» — якогось іншого, невідомого нам, але емоційно значущого випадку.
Але, визнавши сон осмисленим процесом, який можна включити до ланцюга психічних подій, ми маємо право дивуватися, що за таких обставин сон узагалі виник, хоча потрібно було якнайшвидше прокинутися. Тоді ми помічаємо, що й цей сон не позбавлений здійснення бажання. Уві сні померла дитина поводиться як жива: сама звертається до батька, підходить до його ліжка й тягне його за руку — ймовірно, як у тому спогаді, з якого сон запозичив першу частину дитячої промови. Заради цього здійснення бажання батько продовжив свій сон ще на мить. Сон отримав перевагу перед роздумами наяву, оскільки міг ще раз показати дитину живою. Якби батько спершу прокинувся і лише тоді зробив висновок, що спонукав його пройти до кімнати з тілом, він наче скоротив би життя дитини на цю єдину мить.
Немає сумніву в тому, якою особливістю цей невеликий сон привертає нашу увагу. Досі ми переважно займалися тим, у чому полягає прихований сенс сновидінь, яким шляхом його можна знайти і якими засобами робота сновидіння його маскує. Завдання тлумачення сновидінь перебували в центрі нашого розгляду. І ось ми натрапляємо на сон, який не ставить перед тлумаченням жодного завдання, зміст якого подано відкрито, й помічаємо, що він усе ж зберігає істотні риси, які різко відрізняють сновидіння від нашого мислення наяву та пробуджують потребу в поясненні. Лише усунувши все, що стосується роботи тлумачення, ми можемо помітити, наскільки неповною залишалася наша психологія сновидіння.