Голод і їжа уві сні
Після того як я, повернувшись із подорожі, втомлений і голодний, ліг спати, уві сні даються взнаки великі життєві потреби, і мені сниться: я йду на кухню, щоб мені дали борошняну страву. Там стоять три жінки; одна з них — господиня, вона щось катає в руках, наче ліпить галушки. Вона відповідає, що я повинен зачекати, доки вона закінчить (слова чутно невиразно). Я втрачаю терпіння й ображено йду. Надягаю пальто; перше, яке приміряю, виявляється надто довгим. Знімаю його, дещо здивований, що воно облямоване хутром. Друге пальто, яке я надягаю, має довгу вставку з турецьким візерунком. З’являється незнайомець із довгим обличчям і короткою гострою борідкою та заважає мені надягнути пальто, оголошуючи його своїм. Я показую йому, що воно суцільно вкрите турецькою вишивкою. Він запитує: «Яке вам діло до турецьких (візерунків, смуг…)?» Але потім ми стаємо цілком приязними один до одного.
Під час аналізу цього сну мені цілком несподівано пригадується перший роман, який я прочитав, здається, років у тринадцять, почавши, щоправда, з кінця першого тому. Ні назви роману, ні імені автора я ніколи не знав, зате тепер яскраво пригадую кінець. Герой божеволіє й безперестанку вигукує три жіночі імена, що означали для нього найбільше щастя й нещастя в житті. Пелажі — одне з цих імен. Поки я ще не знаю, що робити з цією думкою в аналізі. Тут у зв’язку з трьома жінками з’являються три парки, що прядуть людську долю, і я розумію, що одна з трьох жінок, господиня уві сні, — мати, яка дає життя, а іноді, як у моєму випадку, і першу їжу живій істоті. Біля жіночих грудей поєднуються любов і голод. За анекдотом, один молодий чоловік, який став великим шанувальником жіночої краси, одного разу, коли зайшла мова про вродливу годувальницю, що вигодувала його в дитинстві, сказав, що шкодує, що тоді не скористався такою доброю нагодою краще. Я зазвичай користуюся цим анекдотом, щоб пояснити момент наступного переосмислення в механізмі психоневрозів. Отже, одна з парок тре долоні одну об одну, наче ліпить галушки. Дивне заняття для парки, яке наполегливо вимагає пояснення! Воно виникає з іншого, давнішого дитячого спогаду. Коли мені було шість років і я отримував перші уроки від матері, я мав повірити, що ми створені із землі й тому повинні повернутися в землю. Але мені це не подобалося, і я сумнівався в цьому вченні. Тоді мати потерла долоні одна об одну — зовсім як під час ліплення галушок, тільки без тіста між ними — і показала мені чорні лусочки епідермісу, що при цьому скочувалися, як зразок землі, з якої ми створені. Моє здивування від цього наочного доказу було безмежним, і я змирився з тим, що пізніше почув висловленим словами: «Ти винен природі одну смерть» (71). Отже, жінки, до яких я йду на кухню, — справді парки; як часто в дитинстві я приходив туди голодним, а мати біля вогнища веліла мені зачекати, доки буде готовий обід. А галушки! Принаймні один із моїх університетських викладачів, саме той, якому я завдячую знаннями з гістології (епідермісу), почувши ім’я Кньодль, міг би згадати людину, яку йому довелося притягти до відповідальності за плагіат його праць. Учини́ти плагіат, привласнити собі те, що можна отримати, навіть якщо воно належить іншому, — це, очевидно, веде до другої частини сну, де зі мною поводяться як зі злодієм пальта, який певний час промишляв в університетських аудиторіях. Я записав слово «плагіат» без наміру, бо воно саме спало на думку, і тепер помічаю, що воно має належати до прихованого змісту сну, оскільки може слугувати мостом між різними частинами його явного змісту. Ланцюжок асоціацій Пелажі — плагіат — плагіостоми (72) (акули) — плавальний міхур пов’язує старий роман з історією Кньодля та з верхнім одягом, який, очевидно, означає засіб сексуальної техніки (пор. сон Морі про кіло — лото, с. 45). Зв’язок надзвичайно натягнутий і безглуздий, але я не зміг би встановити його наяву, якби його вже не створила робота сновидіння. І наче для прагнення будь-якою ціною встановлювати зв’язки немає нічого святого, дороге мені ім’я Брюкке («міст», див. вище) слугує для нагадування про той самий інститут, де я провів свої найщасливіші години учнівства, тоді зовсім ні в чому не маючи потреби («Так буде вас дедалі сильніше вабити щодня грудь мудрості»), у повній протилежності бажанням, які мучать мене, поки я сплю. Нарешті виринає спогад про іншого дорогого вчителя, чиє ім’я знову співзвучне чомусь їстівному (Флейшль, як і Кньодль), і про сумну сцену, у якій беруть участь лусочки епідермісу (мати — господиня), душевний розлад (роман) і засіб із латинської кухні, що пригнічує голод, — кокаїн.
Так я міг би й далі простежувати заплутані шляхи думки й цілком прояснити відсутню в аналізі частину сну, але мушу відмовитися: необхідні для цього особисті жертви були б надто великими. Я візьму лише одну нитку, яка може прямо привести до однієї з думок сновидіння, що лежать в основі цього клубка. Незнайомець із довгим обличчям і гострою борідкою, який заважає мені надягнути пальто, має риси торговця зі Спалато, у якого моя дружина накупила багато турецьких тканин. Його звали Попович — підозріле ім’я, яке й гумористові Штеттенгайму дало привід для багатозначного зауваження («Він назвав мені своє ім’я й, червоніючи, потиснув мені руку»). Тут відбувається те саме зловживання іменами, що й вище з Пелажі, Кньодлем, Брюкке, Флейшлем. Що така гра іменами — дитячі пустощі, можна стверджувати без заперечень; якщо ж я сам нею займаюся, це акт відплати, оскільки моє власне ім’я незліченну кількість разів ставало жертвою настільки ж безглуздих жартиків. Ґете якось зауважив, наскільки людина чутлива до свого імені, з яким почувається зрослою, мов зі своєю шкірою, коли Гердер склав вірші на його ім’я:
Я помічаю, що відступ про зловживання іменами мав лише підготувати цю скаргу. Але на цьому зупинімося. Купівля у Спалато нагадує мені про іншу купівлю в Каттаро, коли я був надто стриманим і змарнував можливість зробити чудові придбання (змарнована нагода з годувальницею, див. вище). Одна з думок, які голод навіює сновидцеві, звучить так: не можна нічого втрачати; бери те, що можеш отримати, навіть якщо при цьому вчиниш невелику несправедливість; не можна втрачати нагоди, життя таке коротке, смерть неминуча. Оскільки це має також сексуальний сенс і бажання не зупиняється перед несправедливістю, такому «carpe diem» доводиться остерігатися цензури й ховатися за сновидінням. Тоді отримують слово всі протилежні думки: спогад про час, коли сновидцеві вистачало лише духовної їжі, всілякі заборони й навіть погрози огидних сексуальних покарань.
I. Хлопчик, якому ще немає чотирьох років, розповідає: він бачив велику прикрашену таріль, на якій лежав великий шматок смаженого м’яса; і шматок раптом було цілком — не розрізаним — з’їдено. Людини, яка його з’їла, хлопчик не бачив (97).
Хто ж цей незнайомець, про чий розкішний м’ясний обід сниться нашому малюкові? Події дня сновидіння повинні нам це пояснити. Уже кілька днів хлопчик за приписом лікаря отримує лише молочну їжу; увечері того дня він, однак, погано поводився, і на покарання його позбавили вечері. Раніше він уже одного разу пройшов через таке лікування голодом і тримався при цьому дуже стійко. Він знав, що нічого не отримає, але не наважувався й словом натякнути, що голодний. Виховання починає на нього діяти; це проявляється вже уві сні, який виявляє початок спотворення сновидіння. Безперечно, він сам і є та людина, чиї бажання спрямовані на таку щедру трапезу, причому саме на печеню. Але оскільки він знає, що вона йому заборонена, то не наважується сам сісти за стіл, як роблять голодні діти уві сні (пор. сон моєї маленької Анни про полуницю, с. 100). Людина залишається безіменною.