Дитячі сновидіння та здійснення бажань за Фрейдом
Вступ: прості дитячі сновидіння
Можливо, цього добору буде достатньо, щоб довести: дуже часто й за найрізноманітніших умов трапляються сновидіння, які можна зрозуміти лише як здійснення бажань і які відкрито показують свій зміст. Зазвичай це короткі й прості сни, що приємно відрізняються від заплутаних і надмірно насичених сновидних побудов, які переважно привертали увагу дослідників. Однак на цих простих снах варто ще затриматися. Найпростіших форм сновидінь, мабуть, слід очікувати в дітей, чия психічна діяльність, безперечно, менш складна, ніж у дорослих. Дитячій психології, на мою думку, належить надати психології дорослих послугу, подібну до тієї, яку вивчення будови чи розвитку нижчих тварин надає дослідженню будови вищих класів тварин. Досі було зроблено мало цілеспрямованих кроків для такого використання дитячої психології.
Сновидіння маленьких дітей часто бувають простими здійсненнями бажань і тоді, на відміну від снів дорослих, зовсім не становлять інтересу. Вони не задають загадок для розгадування, але, звісно, безцінні як доказ того, що за своєю глибинною сутністю сон означає здійснення бажання. На матеріалі сновидінь власних дітей мені вдалося зібрати кілька прикладів таких снів.
Сон про хатину Сімоні
Двома сновидіннями — одним моєї тодішньої доньки віком вісім із половиною років, другим хлопчика віком п’ять із чвертю років — я завдячую прогулянці з Аусзее до прекрасного Галльштатта (влітку 1896 року). Як передісторію маю повідомити, що того літа ми жили на пагорбі поблизу Аусзее, звідки за гарної погоди відкривався чудовий краєвид на Дахштайн. У підзорну трубу можна було добре розгледіти хатину Сімоні. Діти неодноразово намагалися побачити її в трубу; не знаю, наскільки успішно. Перед поїздкою я розповів дітям, що Галльштатт розташований біля підніжжя Дахштайна. Вони дуже раділи цьому дню. З Галльштатта ми вирушили в долину Ешернталь, мінливі краєвиди якої надзвичайно захоплювали дітей. Лише один із них, п’ятирічний хлопчик, поступово ставав невдоволеним. Щоразу, коли з’являлася нова гора, він запитував: «Це Дахштайн?», на що я мусив відповідати: «Ні, це лише передгір’я». Після того як запитання повторилося кілька разів, він зовсім замовк; ступінчастою стежкою до водоспаду він узагалі не захотів іти. Я вирішив, що він утомився. Але наступного ранку він підійшов до мене цілком щасливий і розповів: «Сьогодні вночі мені наснилося, що ми були в хатині Сімоні». Тепер я його зрозумів: коли я говорив про Дахштайн, він очікував, що під час поїздки до Галльштатта підніметься на гору й побачить хатину, про яку так багато говорили, дивлячись у підзорну трубу. Коли ж він помітив, що від нього хочуть відбутися передгір’ями й водоспадом, то відчув себе обманутим і засмутився. Сон винагородив його за це. Я намагався дізнатися подробиці сновидіння; вони були мізерні. «Сходинками піднімаються шість годин», — як він чув.
Еміль і шоколадні батончики
У восьми з половиною річної дівчинки ця прогулянка також пробудила бажання, які сну довелося задовольнити. Ми взяли із собою до Галльштатта дванадцятирічного хлопчика наших сусідів, справжнього кавалера, який, як мені здавалося, вже здобув усі симпатії маленької панянки. Наступного ранку вона розповіла такий сон: «Уяви собі, мені наснилося, що Еміль — один із нас, каже вам „тато“ й „мамо“ та спить у великій кімнаті разом із нами, як наші хлопчики. Потім мама входить до кімнати й кидає під наші ліжка цілу жменю великих шоколадних батончиків у синьому й зеленому папері». Брати, які, отже, аж ніяк не спадково розуміються на тлумаченні сновидінь, заявили зовсім як наші дослідники: «Цей сон — нісенітниця». Дівчинка відстоювала принаймні одну частину сну, і для теорії неврозів важливо дізнатися, яку: «Те, що Еміль зовсім наш, — це нісенітниця, а от шоколадні батончики — ні». Саме останнє залишалося для мене незрозумілим. Пояснення мені дала мама. Дорогою від вокзалу додому діти зупинилися біля торгового автомата й забажали саме такі шоколадні батончики в блискучій металевій обгортці, які, як вони знали з досвіду, продавалися в цьому автоматі. Мама слушно розсудила, що того дня вже було досить здійснень бажань, і залишила це бажання сновидінню. Ця невелика сцена вислизнула з моєї уваги. Відкинуту донькою частину сну я зрозумів одразу. Я сам чув, як ввічливий гість дорогою просив дітей зачекати, доки не підійдуть тато чи мама. Із цієї тимчасової належності сон дівчинки зробив постійне усиновлення. Інших форм спільного перебування, крім згаданих уві сні й узятих із життя її братів, її ніжність ще не знала. Чому шоколадні батончики були кинуті під ліжка, звісно, неможливо було з’ясувати, не розпитавши дитину.
Прогулянка, що не відбулася
Дуже схожий на сон мого хлопчика випадок мені повідомили друзі. Він стосувався восьмирічної дівчинки. Батько разом із кількома дітьми вирушив на прогулянку до Дорнбаха, маючи намір відвідати хатину Рорер, але повернув назад, оскільки було вже надто пізно, і пообіцяв дітям відшкодувати це іншим разом. На зворотному шляху вони пройшли повз вказівник, що показував дорогу на Хамо. Діти зажадали, щоб їх відвели також на Хамо, але з тієї ж причини їм знову довелося відкласти це на інший день. Наступного ранку восьмирічна дівчинка задоволено підійшла до тата: «Тату, сьогодні мені наснилося, що ти був із нами біля хатини Рорер і на Хамо». Отже, її нетерпіння заздалегідь здійснило уві сні обіцянку, дану батьком.
Прогулянка озером
Настільки ж щирим був інший сон, який краса краєвидів Аусзее викликала в моєї тодішньої донечки віком три з чвертю роки. Малеча вперше переправилася через озеро, і поїздка водою закінчилася для неї надто швидко. На пристані вона не хотіла виходити з човна й гірко плакала. Наступного ранку вона розповіла: «Сьогодні вночі я каталася по озеру». Сподіваймося, що тривалість цієї прогулянки уві сні задовольнила її краще.
Ахілл і Діомед
Мій старший син, якому тоді було вісім років, уже бачить уві сні здійснення своїх фантазій. Він їхав у колісниці разом з Ахіллом, а Діомед був візником. Звісно, напередодні він захопився міфами Давньої Греції, книжку з якими подарували його старшій сестрі.