Сон про ботанічну монографію

← Сонник Фрейда

Сон про ботанічну монографію

Фрагмент оригіналу — BOT01

Сон про ботанічну монографію.

Звідки ж перевага недавніх вражень? Ми дійдемо деяких припущень щодо цього, якщо піддамо одне зі згаданих сновидінь докладнішому аналізу. Я обираю сон про монографію.

Зміст сновидіння. Я написав монографію про певну рослину. Книжка лежить переді мною, я саме перегортаю вкладену до неї кольорову ілюстрацію. До кожного примірника книжки додано засушений зразок рослини, як у гербарії.

Аналіз. Уранці я побачив у вітрині книгарні нову книжку під назвою «Рід цикламенів» — очевидно, монографію про цю рослину.

Фрагмент оригіналу — BOT02

Цикламен — улюблена квітка моєї дружини. Я дорікаю собі за те, що так рідко згадую про те, щоб приносити їй квіти, як їй хотілося б. — У зв’язку з темою «приносити квіти» я згадую історію, яку нещодавно розповідав у колі друзів і навів на доказ свого твердження, що забудькуватість дуже часто є здійсненням несвідомого наміру й принаймні дозволяє зробити висновок про приховані почуття людини, яка забула. Молода жінка звикла знаходити в день свого народження букет від чоловіка; одного такого святкового дня вона не знаходить цього знака ніжності й вибухає слізьми. Чоловік приходить, не може пояснити собі її плачу, аж поки вона не каже: «Сьогодні мій день народження». Тут він ляскає себе по лобі, вигукує: «Пробач, я зовсім про це забув!» — і збирається піти купити їй квіти. Але вона не дає себе втішити, бо бачить у забудькуватості чоловіка доказ того, що в його думках вона вже не посідає колишнього місця. — Ця пані Л. два дні тому зустріла мою дружину, повідомила їй, що добре почувається, і розпитувала про мене. У попередні роки вона проходила в мене лікування.

Новий хід думки: колись я справді написав щось подібне до монографії про рослину — статтю про рослину кока, яка привернула увагу К. Коллера до анестезувальної властивості кокаїну. Я сам натякнув у своїй публікації на таке застосування цього алкалоїду, але виявився недостатньо ґрунтовним, щоб продовжити дослідження. При цьому мені спадає на думку, що вранці наступного після сновидіння дня (час на тлумачення якого я знайшов лише ввечері) я міркував про кокаїн у чомусь на кшталт фантазії наяву. Якби я колись захворів на глаукому, то поїхав би до Берліна і там у свого берлінського друга інкогніто прооперувався б у лікаря, якого той мені порекомендує. Хірург, не знаючи, кого він оперує, знову став би хвалити, наскільки легшими стали такі операції після запровадження кокаїну; я жодним порухом обличчя не виказав би, що й сам причетний до цього відкриття. Із цією фантазією були пов’язані думки про те, як незручно лікареві вдаватися заради самого себе до лікарських послуг колег. Берлінському офтальмологу, який мене не знає, я міг би заплатити, як будь-який інший пацієнт. Лише після того, як ця фантазія наяву спала мені на думку, я помітив, що за нею приховується спогад про певну подію. Невдовзі після відкриття Коллера мій батько захворів на глаукому; його оперував мій друг, офтальмолог доктор Кеніґштейн, доктор Коллер забезпечив кокаїнову анестезію, а потім зауважив, що в цьому випадку зійшлися всі троє людей, які брали участь у впровадженні кокаїну.

Далі я міркую, коли востаннє згадував цю історію з кокаїном. Це було кілька днів тому, коли мені до рук потрапив ювілейний збірник, виданням якого вдячні учні відзначили ювілей свого вчителя, завідувача лабораторії. Серед заслуг лабораторії я знайшов також згадку про те, що саме там К. Коллер відкрив анестезувальну властивість кокаїну. І ось я раптом помічаю, що мій сон пов’язаний із переживанням попереднього вечора. Я саме провів додому доктора Кеніґштейна, з яким завів розмову про одну справу, що завжди викликає в мені сильне хвилювання, щойно її торкнуться. Поки я стояв із ним у під’їзді, підійшов професор Ґертнер зі своєю молодою дружиною. Я не зміг утриматися від того, щоб не привітати обох із їхнім квітучим виглядом. Але професор Ґертнер — один з авторів ювілейного збірника, про який я щойно говорив, і цілком міг нагадати мені про нього. У розмові з доктором Кеніґштейном, хоча й в іншому зв’язку, була згадана також пані Л., про розчарування якої в день народження я нещодавно розповідав.

Фрагмент оригіналу — BOT03

Я спробую витлумачити й інші подробиці змісту сновидіння. До монографії додано засушений зразок рослини, наче це гербарій. Із гербарієм пов’язаний шкільний спогад. Одного разу директор нашої гімназії зібрав учнів старших класів, щоб доручити їм перевірити й почистити гербарій навчального закладу. У ньому завелися дрібні черв’яки — книжковий черв’як. Вочевидь, директор не дуже довіряв моїй допомозі, бо дав мені лише кілька аркушів. Досі пам’ятаю, що на них були хрестоцвіті. Я ніколи не був особливо близький до ботаніки. На попередньому іспиті з ботаніки мені знову трапилася хрестоцвіта рослина для визначення — і я її не впізнав. Мені довелося б скрутно, якби мене не виручили теоретичні знання. Від хрестоцвітих я переходжу до складноцвітих. Власне, артишок — також складноцвіта рослина, до того ж саме та, яку я міг би назвати своєю улюбленою квіткою. Моя дружина, шляхетніша за мене, нерідко приносить мені з ринку цю улюблену квітку.

Я бачу перед собою монографію, яку написав сам. І це також не позбавлене зв’язку. Мій друг, наділений зоровими образами, учора написав мені з Берліна: «Я багато займаюся твоєю книжкою про сновидіння. Я вже бачу її завершеною перед собою й гортаю її». Як же я позаздрив його дару бачити! Якби й я міг уже бачити її перед собою завершеною!

Складена кольорова ілюстрація. Коли я був студентом-медиком, мною часто володіло прагнення навчатися винятково за монографіями. Тоді я, попри обмежені кошти, передплачував кілька медичних архівних видань, кольорові ілюстрації яких приводили мене в захват. Я пишався цією схильністю до ґрунтовності. Коли я сам почав публікуватися, мені також довелося малювати ілюстрації для своїх статей, і я знаю, що одна з них вийшла настільки жалюгідною, що доброзичливий колега глузував із мене через неї. До цього долучається, не зовсім розумію яким чином, дуже ранній спогад дитинства. Батько одного разу задля забави віддав мені та моїй старшій сестрі на розшматування книжку з кольоровими ілюстраціями (опис подорожі Персією). З педагогічного погляду це навряд чи можна було виправдати. Мені тоді було п’ять років, сестрі — менш як три, і картина того, як ми, діти, нестямні від захвату, роздирали цю книжку (як артишок, листок за листком, мушу я сказати), чи не єдиний пластично ясний спогад, що залишився в мене від тієї пори життя. Коли потім я став студентом, у мене розвинулася виразна любов збирати книжки та володіти ними (аналогічна схильності навчатися за монографіями — пристрасть, що вже з’являється в думках сновидіння про цикламен і артишок). Я став книжковим черв’яком (пор. «гербарій»). Відколи я розмірковую про самого себе, я завжди пов’язував цю першу пристрасть свого життя з тим дитячим враженням; точніше, я зрозумів, що ця дитяча сцена є «покривним спогадом» для моєї пізнішої бібліофілії (57). Звісно, я досить рано дізнався й те, що пристрасті легко призводять до страждань. Коли мені було сімнадцять років, у мене утворився чималий рахунок у книгарні, а коштів розплатитися не було; батько навряд чи вважав виправданням те, що мої схильності не обернулися до чогось гіршого. Але згадка про це пізніше юнацьке переживання негайно повертає мене до розмови з моїм другом доктором Кеніґштейном. Адже у розмові ввечері того дня, коли мені наснився сон, ішлося про ті самі докори, що й тоді: про те, що я надто потураю своїм захопленням.

З причин, які тут не мають значення, я не стану продовжувати тлумачення цього сну, а лише вкажу шлях, що веде до нього. Під час роботи над тлумаченням я пригадав розмову з доктором Кеніґштейном, причому більш ніж із одного приводу. Коли я уявляю собі, про що йшлося в цій розмові, зміст сну стає мені зрозумілим. Усі розпочаті ходи думок — про захоплення моєї дружини й мої власні, про кокаїн, про труднощі медичного лікування в колег, про мою любов до вивчення монографій і про нехтування деякими предметами, наприклад ботанікою, — отримують далі продовження й вливаються в ту чи іншу нитку багатогалузистої розмови. Сновидіння знову набуває характеру виправдання, захисної промови на користь мого права, як і перший проаналізований сон про ін’єкцію Ірмі; більше того, воно продовжує розпочату там тему й обговорює її на новому матеріалі, що з’явився у проміжку між двома сновидіннями. Навіть позірно байдужа форма вислову сну тепер отримує особливий наголос. Вона означає: «Адже це я написав цінну й успішну працю (про кокаїн)», — подібно до того, як тоді на своє виправдання я наводив: «Адже я старанний і сумлінний студент»; в обох випадках, отже: «Мені дозволено так чинити». Але тут я можу відмовитися від докладного здійснення тлумачення, бо повідомити цей сон мене спонукало лише бажання на одному прикладі дослідити зв’язок змісту сновидіння з хвилюючим переживанням попереднього дня. Поки я знаю лише явний зміст цього сну, мені впадає в око тільки один зв’язок сновидіння з денним враженням; після аналізу виявляється друге джерело сну в іншому переживанні того самого дня. Перше враження, з яким пов’язаний сон, байдуже, це побічна обставина. Я бачу у вітрині книжку, назва якої мимохідь привертає мою увагу, тоді як її зміст навряд чи міг мене зацікавити. Друге переживання мало велику психічну значущість: я, імовірно, цілу годину жваво розмовляв із другом-офтальмологом, натякав йому на речі, що мали зачепити нас обох, і пробудив у собі спогади, супроводжувані найрізноманітнішими внутрішніми хвилюваннями. Крім того, цю розмову було перервано на півслові через прихід знайомих. Як же співвідносяться між собою ці два враження дня і сновидіння, що настало вночі?

У змісті сновидіння я знаходжу лише натяк на байдуже враження і, отже, можу підтвердити, що сон охоче включає до свого змісту другорядні дрібниці життя. У тлумаченні ж сновидіння все веде до важливого переживання, яке справедливо викликає хвилювання. Якщо я суджу про сенс сну, як єдино правильно, за прихованим змістом, виявленим аналізом, то несподівано доходжу нового й важливого висновку. Я бачу, як зникає загадка того, що сон займається лише нічого не вартими уламками денного життя; я мушу також заперечити твердження, нібито душевне життя наяву не продовжується уві сні, а сновидіння натомість витрачає психічну діяльність на нікчемний матеріал. Правильним є протилежне: те, що займало нас удень, панує і в думках сновидіння, і ми беремо на себе труд бачити сни лише про ті речі, які й удень дали б нам привід замислитися.

Примітки оригіналу

(57) Див. мою статтю «Про покривні спогади» в журналі «Monatschrift für Psychiatrie und Neurologie», 1899.